понеділок, 13 грудня 2021 р.

Розвиток компетенцій ХХІ століття в навчальних проектах

Розвиток компетенцій ХХІ століття в начальних проектах - це колекція з 8 курсів із 4-6 модулями у кожному курсі. Ця навчальна програма надає вчителям чіткі та практичні шляхи розвитку навичок ХХІ століття, зокрема навички використання цифрових технологій зі своїми учнями. Дизайн освіти ХХІ-го століття для освітян ґрунтується на методології дослідження, що лягає в основу свторення ефективного навчального проекту, який допомагає викладачам розвивати компетенції учнів через звичну навчальну діяльність.




пʼятницю, 30 квітня 2021 р.

 ВЕЛИКОДНІ ДЗВОНИ



    Великдень – найбільше християнське свято. Цей день має ще одну назву – Пасха. Це світле і добре свято яке несе з собою віру, надію і любов.

    Великдень відноситься до тих свят, дата яких змінюється кожного року, визначеної не має. Зазвичай він відзначається не раніше 4 квітня та не пізніше 8 травня.   

    У ніч Воскресіння Христа, проводиться святкове богослужіння   великодня служба Божа яка триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священик сповіщав, що Христос воскрес, а всі присутні з трепетом відповідають: «Воістину Воскрес!». Усі віруючі люди намагаються бути присутніми на великій літургії, адже по закінченню якої відбувається освячення пасхальних кошиків.

    Після великої відправи православні люди поверталися додому де виконували ряд традицій перш ніж скоштувати великодньої паски. 

    Коли родина поверталися додому перш ніж сісти за стіл всі родичі повинні були помити обличчя. Господар дому насипав воду у миску, а на дно ставив крашанку. Спочатку мила обличчя дівчина потім хлопець, господиня, а останнім господар дому. Після кожного водо зливалася, а крашанки забирала дівчина, щоб бути гарною.


Співає жайворон з небес:
- Христос воскрес! Христос воскрес!
У небо дзвін гуде з села:
- Христос воскрес! Йому хвала!
В проміннях сонячна блакить:
Христос воскрес! Його хваліть!
Дзюрчить струмок – весняний дзвін:
- Воскрес Христос – Господній Син!
Радіють діти у вінках:
- Христос воскрес на небесах!
І вся земля, мов той вінок,
з чудесних трав, дітей, квіток...
І в серці радість через край:
воскресли поле, річка, гай,
і лине пісня до небес:
- Христос воскрес! Христос воскрес!



четвер, 22 квітня 2021 р.

 Інформаційні матеріали до річниці аварії на Чорнобильській АЕС

26 квітня 1986 року – день найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Від радіаційного забруднення сильно постраждала також і Росія. Потужний циклон проніс радіоактивні речовини територіями Литви, Латвії, Польщі, Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії, Великої Британії, а пізніше – Німеччини, Нідерландів, Бельгії.

Архівне фото зруйнованого вибухом четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС. Джерело: УНІАН

Понад 30 років минуло з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, але її наслідки залишаються предметом обговорення світової наукової спільноти. За визначенням UNSCEAR і ВООЗ, Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня. Історики ж наголошують на політичній відповідальності комуністичного режиму, який заради ідеологічних інтересів поставив під загрозу життя і здоров’я мільйонів громадян. Через недосконалість конструкції, порушення технології будівництва, використання неякісних будівельних матеріалів, численні міні-катастрофи подібна техногенна катастрофа в СРСР не могла не статися. Злочинні дії влади щодо приховування інформації з одного боку поглибили непоправні негативні наслідки аварії, а з іншого – спричинили активізацію національно-демократичного руху, що в кінцевому підсумку привело до розпаду СРСР. Приховування інформації владою спричинили активізацію екологічного і національно-демократичного руху.

Ключові тези

  • Аварія на Чорнобильській АЕС призвела до непоправних медичних, економічних і соціальних і гуманітарних наслідків. За екологічними наслідками аварія переросла у планетарну катастрофу: радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи.
  • На той час керівництво Радянського Союзу проголосили гласність і відкритість. Однак надзвичайна ситуація на ЧАЕС засвідчила фальшивість гасел. Розуміючи, що екологічна катастрофа такого масштабу матиме негативні наслідки для комуністичного режиму, керівництво СРСР обрало курс на її замовчування. Уся інформація про Чорнобильську катастрофу одразу опинилася під ідеологічним контролем КПРС і КГБ.
  • Чорнобильська трагедія засвідчила неготовність державної верхівки  підпорядкувати політичні інтереси гуманістичним цінностям життя і здоров’я людей. Щоб продемонструвати, буцімто ніякої небезпеки радіації немає, партійне керівництво не відмінило першотравневу демонстрацію. На Хрещатик за п’ять днів після аварії вивели сотні тисяч людей, в тому числі школярів. Наступного дня всі газети рясніли парадними повідомленнями. Тим часом на вкрай обережні поради від міністра охорони здоров’я щодо заходів безпеки спромоглися аж 9 травня!
  • Українська діаспора після аварії на ЧАЕС виявили високу громадянську позицію та активність у світі. Вона організовувала демонстрації, готувала звернення до урядів західних держав, збирала матеріали про трагедію. Закордонний провід Української головної визвольної ради у вересні 1986 року доклав значних зусиль, аби питання Чорнобиля внести на розгляд ООН.
  • Чорнобильська катастрофа стала одним із каталізаторів розпаду СРСР. Спроби Москви приховати правду про її наслідки, недостатні заходи безпеки і допомоги потерпілим похитнули віру в “гуманність” комуністичної ідеї навіть у найлояльніших прихильників. Радянська влада продемонструвала кричущу безвідповідальність за долі людей.
  • У післяаварійний період посилилися екологічні та національно-демократичні рухи, передусім в Україні. 26 квітня 1988 року в Києві відбулася перша несанкціонована демонстрація під гаслами – “Геть АЕС з України”, “УКК – за без’ядерну Україну”, “Не хочемо мертвих зон”, “АЕС – на референдум”, “Промисловість, землю, воду – під екологічний контроль”, “Кожному – персональний дозиметр”. У багатьох регіонах, як на сході, так і на заході, люди виходили на акції протесту проти будівництва нових і експлуатації старих атомних електростанцій. Саме навколо проблеми ядерної катастрофи формувалися перші громадські організації, які перетворилися в політичну силу, наприклад, “Зелений світ” і Союз “Чорнобиль”.

Чорнобильська катастрофа в цифрах і датах

1977 року запустили перший блок Чорнобильської АЕС.

2 роки пропрацював четвертий енергоблок ЧАЕС –  на повну потужність його запустили 1984 року. Це був “наймолодший” і найсучасніший реактор.

2 дні світ нічого не знав про вибух.

30 співробітників АЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом кількох місяців з моменту аварії.

500 тисяч людей померли від радіації, за оцінками незалежних експертів.

8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії в найближчі дні після аварії отримали значні дози опромінення.

90 784 особи було евакуйовано з 81-го населеного пункту України до кінця літа 1986 року.

Понад 600 тисяч осіб стали ліквідаторами аварії – боролися з вогнем і розчищали завали.

2293 українських міст і селищ із населенням приблизно 2,6 мільйона людей забруднено радіоактивними нуклідами.

200 тисяч квадратних кілометрів – на таку територію поширилася дія радіації. Із них 52 тисячі квадратних кілометрів – сільськогосподарські землі.

10 днів – з 26 квітня до 6 травня – тривав викид активності із пошкодженого реактора на рівні десятків мільйонів кюрі на добу, після чого знизився у тисячі разів. Фахівці називають цей період активною стадією аварії.

11 тонн ядерного палива було викинуто в атмосферу внаслідок аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС.

400 видів тварин, птахів і риб, 1200 видів флори продовжують існувати в “зоні відчуження”, де через істотне та катастрофічне забруднення повітря, ґрунтів і вод заборонено проживати людям.

26 квітня–жовтень 1986 року Чорнобильська АЕС не працювала. У жовтні 1986-го 1-й і 2-й енергоблоки було знову введено в експлуатацію; у грудні 1987 року відновив роботу 3-й. 4-й енергоблок не запрацював.

1991 рік – на 2-му енергоблоці сталася пожежа, внаслідок якої була заблокована робота цього реактора.

Грудень 1995 року – підписання меморандуму між Україною та країнами “Великої сімки” і Комісією Європейського Союзу, відповідно до якого почалася підготовка програми повного закриття станції.

15 грудня 2000 року – Чорнобильську атомну електростанцію зупинено повністю.

Вересень 2010-го – закладка фундаменту під новий саркофаг над зруйнованим 4-м енергоблоком, у квітні 2012-го стартувало будівництво арки, що мала накрити “Укриття”, у жовтні 2011 року на майданчику комплексу “Вектор” почалося будівництво Централізованого сховища відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання.

29 листопада 2016 року  завершили насування арки над 4-м енергоблоком.

Історична довідка

Що сталося проти ночі 26 квітня 1986 року?

25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування,  його  не скасували.

Експеримент почався 26 квітня о 01:23. Ситуація вийшла з-під контролю. О 01:25 з інтервалом у кілька секунд прогриміли два вибухи. Реактор повністю зруйнувався (Документ 1). Спалахнуло понад 30 вогнищ пожежі. Основні погасили через годину, а повністю ліквідували загоряння до 5-ї ранку 26 квітня. Проте пізніше виникла інтенсивна пожежа у центральному залі 4-го блоку, з якою боролися з використанням вертолітної техніки аж до 10 травня.

На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від опромінення помер наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в москвовській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу 3-го та 4-го ступенів.

Наступного дня після аварії урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1-го і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті (так званої 10-кілометрової зони).

У повідомленні КГБ вказується, що станом на 8:00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1000–2600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках міста – 30–160. У цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – “Що це позначає?”. Це промовисто свідчить про те, що навіть найвищі посадові особи до кінця не усвідомлювали небезпеки.

На ліквідаційні роботи відразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР. Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли.

Пожежні прибували “з голими руками”, без жодних засобів захисту, приміром спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме вони зупинили ще одну потенційну катастрофу – водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйони людей.

Коли почалася евакуація?

Перше офіційне місцеве повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зʼявилося лише через 36 годин – опівдні 27 квітня на припʼятському радіо оголосили про “тимчасову евакуацію” мешканців Припʼяті – найближчого до ЧАЕС міста з населенням близько 50 тисяч.

Місто розділили на 5 секторів. У кожному призначили відповідальних. Працівники штабу обійшли квартири. Рекомендували зачиняти вікна, балкони, вимкнути електроприлади, перекрити воду та газ і взяти з собою особисті речі, цінності, документи та продукти харчування на перший час. Інші речі, наприклад, посуд і дитячі іграшки, а також свійських тварин вивозити не дозволили. Зі спогадів Людмили Харитонової: “Трагічним було прощання з домашніми тваринами: котами, собаками. Кицьки, витягнувши хвости, заглядали в очі людям, нявчали, собаки вили, прориваючись до автобусів. Але брати тварин категорично заборонялося. В них була дуже радіоактивна шерсть”.

Аби зменшити кількість багажу та не викликати ажіотаж, людям сказали, що за три дні вони зможуть повернутися додому. О 13:50 жителі зібралися біля під'їздів будинків, а від 14-ї почали прибувати автобуси. О 16:30 евакуацію населення з міста закінчили. Вивезли 44,5 тис осіб. У Прип’яті залишилося 5 тис, які були залучені до невідкладних робіт.

Увечері 1 травня вітер з Чорнобиля повернув на Київ. У місті почав стрімко підвищуватися радіаційний фон. Тим не менше, парад відбувся. 2 травня радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії.

До 6 травня евакуювали понад 115 тисяч людей із 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС. Від радіації ця територія постраждала найбільше. Пізніше її назвали Чорнобильською зоною відчуження, до якої увійшли північ Поліського та Іванківського району Київської області (там розташована електростанція, міста Чорнобиль і Припʼять), а також частина Житомирської області аж до кордону з Білоруссю. Сотні невеликих селищ, що опинилися в епіцентрі забруднення, зрівняли з землею бульдозерами.

Більшість людей виселяли до сусідніх районів Київської області. Для працівників ЧАЕС та їхніх сімей наприкінці 1986 року почали будувати наймолодше місто України – Славутич. Спорудження завершили в рекордно короткі терміни – перші мешканці оселилися в 1987–1988 роках.

ДЖЕРЕЛО: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/zhurnalistam/informaciyni-materialy-do-richnyci-avariyi-na-chornobylskiy-aes

четвер, 18 лютого 2021 р.

18.02.2021

Виховна година “До Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні”




 Мета:

 -вшанувати пам’ять героїв Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини;

-формувати у школярів ціннісне ставлення до України; прав та свобод людини, європейського вибору українців;

-розвивати в учнів почуття національної самосвідомості та громадянської активності;

-виховувати патріота, громадянина, готового захищати свою Батьківщину.

-сприяти тому, щоб діти усвідомлювали, що необхідно бути гідними громадянами України.

Очікувані результати:

-ціннісне ставлення до демократичних свобод, закріплених Конституцією України;

-розширення знань учнів про події Єврореволюції;

-усвідомлення цінності людського життя та тих складових частин, які впливають на нього, роблять його багатогранним, плідним і корисним.

 

СЦЕНАРІЙ ЗАХОДУ

Декламація вірша на фоні відео «Небесна сотня»

https://www.youtube.com/watch?v=uOSv2uQt2gg

 

  1. Горить свіча і пам’яті сльоза
    додолу з неї краплями стікає.
    Земля ридає, плачуть небеса –
    Майдан героїв з почестю ховає.

Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю
В його садах довічно проживати.
Вони завжди залишаться в строю,
Про них народ пісні буде співати.

Небесна сотня білих журавлів,
душа яких летить під небесами.
Ніхто із вас вмирати не хотів,
Хай вічна пам’ять лишиться за вами.

Сьогодні туга душу розпина
Багато з вас в коханні не признались.
Надворі скоро втішиться весна.
Чому ж її ви, хлопці, не діждались?

Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Героїв Україна пам’ятає.

  1. «Небесною сотнею» називають  українців,  які загинули в центрі  Києва,  на Майдані,  на вулицях Грушевського та Інститутській. Загинули під час масових акцій протесту  протягом зими 2013-2014 років.
  2. А найстрашнішими та найтрагічнішими була ніч з 18 на 19 лютого – ніч Апокаліпсису, як назвали її пізніше, після якої наступив  «чорний четвер» – 20 лютого. Саме в ці дні на очах у всього світу влада розстрілювала свій народ. Під час кровавих сутичок та від куль снайперів на Майдані загинуло близько сотні  людей.
  3. Нерівною була ця боротьба. Сила – проти гарячого серця. Зло – проти добра. Куля – проти мрії.

У центрі міста, на майдані,

в серці країни, мов в пітьмі

навіки душі відлетіли,

там сто героїв полягли.

 

Грудьми повстали, захищали

нам мирне небо, спів птахів.

І до останнього стояли,

аж поки янгол прилетів…..

 

Небесна сотня вас навічно

до себе в рай Господь забрав.

Але назавжди залишились

в серцях народу, що повстав.

 

  1. Чому Небесна Сотня? На Майдані був прийнятий розподіл на сотні, аналогічно розподілу на військові загони часів Запорізької Січі. Сотні мали свої назви від регіонів, звідки приїхали люди, наприклад  Львівська сотня, Донецька сотня, Дніпропетровська  та ін..
  2. Загиблих назвали НЕБЕСНОЮ Сотнею. Вважають, що їхні душі потрапили до раю, і з неба Сотня продовжує охороняти Україну.  Сотні історій, сотні людських життів, сотні героїв! Сьогодні ми їх згадуємо, бо не маємо права забувати!
  3. Вернись до мене! Я тебе благаю.
    Вернися, любий! Я тебе так жду.
    Тебе безмежно віддано кохаю
    І між зірками я тебе знайду.

Всміхнись мені хмаринкою і сонцем.
Змий мої сльози дощиком рясним
І зазирни трояндою в віконце,
Прийди живим у неспокійні сни.

Розвій тривоги, обійми за плечі.
Скажи мені, коханий: “Я живий!”
Та плаче зірка з неба в тихий вечір:
“Небесній сотні вічний упокій!”

  1. Автор цих рядків – Тетяна Бондарчук, вона присвятила їх своєму чоловікові – Сергію Бондарчуку, який загинув на Майдані 20 лютого. Проста українська сім’я: вона вчителька української мови, він-вчитель фізики.
  2. Давайте вшануємо тих батьків, які ніколи не дочекаються сина; ту дружину, яка ніколи більше не зможе обійняти свого чоловіка; ту дитину, яка вже ніколи не побачить батьківської посмішки. Їм доводиться жити з цим болем щодня. І, при всіх намаганнях допомогти – словом, ділом, грішми – ми ніколи не зможемо полегшити їхні страждання.
  3. Реквієм за Небесною Сотнею. https://www.youtube.com/watch?v=S80B2qh4u38

 

  1. За що країні стільки болю?
    Чим заслужили ми усі?
    У небо йдуть нові герої,
    Молитви ллються не весь світ.

 

За що вже сива чиясь мати?
За що ці сльози у батьків?
Він був студент, пішов в солдати,
Що б врятувати рідний дім.

 

Навіщо донька вже без батька?
Бо він пішов, за її сон,
Що б не було їм вдома страшно,
Був він водій, тепер – герой.

 

 

  1. Держава визнала цих людей героями.  Згідно з Указом Президента,  20 лютого ми відзначаємо День пам’яті Героїв Небесної Сотні.  Усім загиблим під час Євромайдану  посмертно присуджено звання Героя України.

 

  1. Вірш декламується на фоні плакату «Небесна сотня»

Небесна Сотня дивиться на нас

Із вірою, надією, любов’ю.

«Про Україну всім подбати час!»-

Вони говорять подвигом і кров’ю.

 

Герої Сотні, лицарі добра,

Благають нас любити Україну.

В двобій зі злом вступити нам пора.

Воскресне, посміхнеться Батьківщина!

 

Безсмертна Сотня з неба, із зірок

Хвилюється за долі українців.

По них звіряймо ми щоденно крок.

Почуймо заклик: «Просимо, боріться!

 

Бо Україна наша над усе!

Вона найкраща в світі і єдина!»

Слова ці вітер з хмарки принесе.

Відважна Сотня в небі синім-синім

 

Нам шле свій особливий заповіт.

Лунає з неба: «Слава Україні!»

І плаче, плаче яблуневий цвіт.

І журиться за Сотнею калина.

 

Небесна Сотня дивиться на нас

Із вірою, надією, любов’ю.

«Про Україну всім подбати час!» –

Вони говорять подвигом і кров’ю.

 

І стукають у душі і серця,

Цвіла щоб незалежна Україна.

Боролась мужньо Сотня до кінця.

Ми заповіт їх виконать повинні.

Тетяна Бондарчук

  1. Хай палають свічки пам’яті загиблих героїв «Небесної Сотні» у наших серцях.. Вшануємо хвилиною мовчання всіх, хто поклав життя за долю, за волю, за незалежність і свободу нашої з вами єдиної України!

Хвилина мовчання

https://www.youtube.com/watch?v=rYoA3A5k0us

 

  1. Використані матеріали сайту «Небесна сотня»:

https://nebesnasotnya.com/storinky-geroyiv

 

ДОДАТОК

«Основні події Революції Гідності»

Листопад 2013

21 листопада. Ця дата є офіційним початком Євромайдану.

У цейдень президент відмінив підписання угоди між Україною та Європейским Союзом, що викликало обурення населення. Соціальними мережами поширилися заклики до протесту. На Майдані з’явилися перші мітингувальники, переважно студентська молодь. Вимоги підписати Угоди з Євросоюзом, які дали назву акції «Євромайдан», стали більш глобальними. До акції долучилися всі, хто бажав, щоб Україна мала можливості для розвитку та подолала корупційну систему.

24-30 листопада. Представники правоохоронних структур побили кийками студентів, які ночували на Майдані.

Люди, шоковані побиттям щирих у прагненнях студентів, масово вийшли на Майдан. Вже за кілька днів кількість учасників акції досягла мільйона осіб. Відбулися перші зіткнення силовиків з мітингувальниками. Відомі публічні люди, митці та вчені висловили підтримку вимогам мітингувальників зі сцен, екранів телебачення, у соцмережах.

Грудень 2013.

Тітушки. Так назвали найманих владою бандитів.

Вони нападали на мітингувальників, організовували провокації — підпали автомобілів, знищення майна, побиття перехожих тощо. Це робилося з метою виправдання репресивних заходів правоохоронних органів — міліція не розслідувала ці злочини, заочно вважаючи винуватцями мітингувальників з Майдану. У відповідь учасники акції створили загони добровольців для самооборони.

Загони Самооборони Майдану взяли на себе функцію дружин, патрулювали місто, захищали людей як від міліції, так і від «тітушок». Структурно організація Самооборони була подібна до організації Запорозької Січі — складалася з сотень (згодом їх стало близько 40). Окрім сотень, які займалися захистом містян та охороною Майдану, були господарчі й медичні сотні. Мітингувальники слідували чітким правилам — не можна вчиняти правопорушення, вживати спиртні напої. Зі всієї України люди передавали на Майдан речі, їжу та гроші.

Учасники. Майдан не був однорідний за мовою або етнічним складом.

У ньому брали активну участь люди різних національностей та етнічного походження (білоруси, грузини, росіяни, вірмени), російсько- та україномовні громадяни. На Майдан ішли люди, які були незгодні з режимом, що знущався й зневажав громадян, які бажали змінити існуючий політичний лад в країні.

8-11 грудня. Відбулося Народне Віче, в якому брали участь понад мільйон осіб.

Президент пообіцяв не застосовувати грубої сили, проте правоохоронні органи здійснили невдалу пробу витіснити мітингувальників з їхніх позицій.

Автомайдан. Водії-протестувальники організували колони машин для пікетування суду та прокуратуру, резиденції президента і його прибічників. Також водії допомагали в охороні Майдану, перевезенні поранених, постачанні продуктів.

Січень 2014

16 січня. Верховна Рада прийняла так звані диктаторські закони, що надавали владі свободу дій у покаранні мітингувальників.

Згідно з новими нормами стало можливим ув’язнення за організацію акції протесту та участь у ній, за носіння захисних шоломів і навіть за допомогу учасникам акції. За викладення «екстремістських» матеріалів в інтернеті загрожувало кілька років ув’язнення, проте визначення «екстремізму» в законі було достатньо нечітке й до нього можна віднести будь-яку громадську діяльність багатьох людей, які не підтримували владу. Закони були реакцією провладної партії на масові протести громадян. Президент підписав закони, хоча вони були антиконституційними (згідно з Конституцією не можна звужувати існуючі права та свободи людини). Згодом виявилося, що прийняття законів здійснювалося з порушеннями. Прийняття диктаторських законів активізувало протестні настрої населення. Відбулися глузливі мітинги — з каструлями, які символізували шоломи.

19 січня. Збройний конфлікт загострився.

Проти мітингувальників застосували кийки та водомети, гумові кулі й світлошумові гранати. Майданівці відповідали силовикам петардами та коктейлями Молотова, спалювали спецтехніку.

20-21 січня. Перемовини активістів з президентом затягувалися, а збройний конфлікт у центрі Києва продовжувався.

Вночі спецпідрозділи атакували барикади, а вранці між мітингувальниками та правоохоронними органами постали священики.

22 січня. Протистояння посилилося.

Радикальні майданівці прагнули дістатися урядового кварталу через вулицю Грушевського,де розгорнулося жорстке протистояння. Від куль снайпера та тортур загинуло декілька людей.

Протягом перших місяців акція мала мирний ненасильницький характер. Адже «диктаторські закони» та вбивства мітингувальників спровокували збройний конфлікт. Перемовини опозиції з президентом не давали результатів, влада не прислухалася до вимог Євромайдану.

23-25 січня. Розуміючи, що влада затягує час, опозиція та учасники акції протесту вийшли з переговорів.

Мітингувальники продовжували зводити барикади, розширюючи територію. Щоб захиститися від прицільних пострілів правоохоронних органів, були розпалені багаття з гумових покришок.

27-29 січня. Влада збільшила число спецпідрозділів і водночас пішла на певні поступки: відставка прем’єр-міністра, скасування більшості диктаторських законів. Також прийнято закон про амністію для«мирних мітингувальників».

Лютий 2014

18 лютого. Ситуація загострилася.

Мітингувальники рушили до урядового кварталу мирною ходою з вимогою обмежити права президента, повернувши стару редакцію Конституції, а також покарати відповідальних за насилля над людьми. Спецпідрозділи зустріли мітингувальників водометами й газом. Убито і поранено десятки людей. Силовики штурмували Майдан, загорівся Будинок Профспілок, де містився штаб Майдану.

19 лютого. Зіткнення продовжилися.

Гинули люди — як бійці самооборони, так і співробітники силових структур. Президент, не маючи інших законних підстав для застосування зброї проти мітингувальників, оголосив «антитерористичну операцію». Відтепер силовики мали право застосовувати вогнепальну зброю на території всієї країни.

20 лютого. Цей день також називають «кривавий четвер».

Майданівці боронили займані позиції та рушили по вулиці Інститутській услід за силовиками, які відступали. Але там чекала засідка — від куль снайперів загинуло більше сімдесяти людей. Кадри розстрілів,зафіксовані на численних відео, поширилися в Інтернеті та викликали обурення української і міжнародної спільнот.

Кривавий розстріл Майдану деморалізував прихильників Януковича. Ввечері того ж дня Верховна Рада засудила насильство, прийняла постанову про незаконність указу про «антитерористичну операцію» та рішення вивести силові структури.

21 лютого. День прощання із загиблими.

Між президентом та опозицією за участі представників європейських держав підписано угоду «Про врегулювання політичної кризи в Україні». Загиблих мітингувальників юридично визнано жертвами.

Віктор Янукович погодився і на обмеження прав президента, і на повернення старої редакції Конституції, і на дострокові вибори протягом 2014 року. Але того ж вечора президент утік, не підписавши ані домовленостей, ані змін до Конституції. Резиденція колишнього президента в Межигір’ї стала символом хабарництва.

22 лютого. Після втечі президента Верховна Рада визнала його самоусунення з посади та більшістю голосів відновила дію старої Конституції.


https://erudyt.net/vixovni-zaxodi/materialy-vidznachennya-podij-na-evromajdani/vyhovna-hodyna-do-dnya-pamyati-herojiv-nebesnoji-sotni.htmlF

четвер, 21 січня 2021 р.

 


 

День Соборності України - приурочений  до Акту возз’єднання Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. 

Саме  22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві й відбулася ця визначна подія. Над святковою синьо-жовтою Софійською площею тоді лунало величне: «Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Придніпрянська Україна — в одну Велику Україну».

Це державне свято стало символом єднання українських земель. І хоча державі тоді таки не вдалося повністю зберегти бажану єдність і незалежність, Акт «Злуки УНР і ЗУНР» став реальним втіленням споконвічної мрії українців про свою суверенну державу. 

Не зважаючи, на неуспішність Акту возз’єднання та усі перешкоди, ідея соборності продовжували жити в українських душах, і 22 січня 1990 року мільйони, тоді ще радянських українців вийшли на головні автомобільні магістралі та об’єднались у живий ланцюг від Києва до Львова, святкуючи День Соборності України.

Вперше на державному рівні День Соборності України  почав відзначатись із 1999 року відповідно до Указу Президента, «враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави».

Акт «Злуки УНР і ЗУНР» став потужнім виявом волі українців до згуртування, свідченням їх самоідентифікації та становленням народу України, як духовно незламної  політичної нації. 

Це був реальний крок до об`єднання українських земель, який і сьогодні істотно впливає на національно-політичні процеси в Україні. 

Святкова дата є достатньо символічною й у наші надскладні часи, коли Україну та її націю намагаються морально знищити та роз’єднати споконвіку міцно скріплені духовні зв’язки.